Легенда про камін – "Дух в каміні"

Народні повір'я повністю підтримують деякі сучасні дослідження, згідно з якими крім лісових духів існують ще й домашні, і, якщо звернути увагу на те, що вони носять давні імена, стає зрозуміло, що існують вони споконвіку. Так, наприклад, в Ірландії є клурікани, маленькі домашні духи, які сидять в каміні близько гака для казанка і доглядають за кухнею, а іноді навіть прибираються там ночами.


Ось випадок, який, безсумнівно, відноситься до них. Це сталося, як не дивно, в Вондсворті, районі на околиці Лондона. Дівчинка, яку ми назвемо Віккі, навіть у тому юному віці була пристрасно захоплена танцями. Вона вже почала вчитися танцювати і тепер повторювала вивчені рухи і вигадувала нові танці кожну вільну хвилину. А в той час у них гостював друг сім'ї, доктор Хамільтон. Малюки звали його Хамперум, тому що правильно вимовити його ім'я вони не могли. Доктор Хамільтон був хороший піаніст і дуже любив дітей. Одного вечора зайшовши до вітальні, він знайшов там Віккі, вона старанно розучувала танцювальні па. Щоб її підтримати, він сів за піаніно і зіграв музику, під яку їй легко було б танцювати відомі їй танці або просто імпровізувати від душі. На дівчинці було коротеньке біле платтячко, і доктор Хамільтон був зачарований тим, як пересуваються по килиму її маленькі ніжки, з якою природною і скромною грацією вона рухається, як ритмічно кружляє по кімнаті її худенька фігурка. Але через деякий час йому все ж довелося піти по своїх справах, і він залишив маля одну.

Але Віккі зовсім не засмутилася і продовжила старанно займатися на самоті. Потім вона втомилася, зупинилася і, стоячи біля піаніно, оглянула кімнату. Був початок літа, і, хоча покоївки поклали в камін вугілля, вогонь ще не розпалювали і розпалять тільки ввечері, коли стане прохолодно. А може, і взагалі обійдуться без вогню. Але коли дівчинка глянула в камін, який знаходився в дальньому кінці кімнати, вона сповнилася захопленням і злегка злякалася, побачивши, що на круглих шматках кам'яного вугілля, склавши ноги по-кравецьки, сидить маленький чоловічок з задоволеним обличчям. Він прекрасно містився в каміні і, здавалося, був рази в два нижче звичайної дитини.

Віккі відразу подумала: «О, Хамперлум приніс мені лялечку, як мило! Я такої ще ніколи не бачила».

Вона повільно навшпиньках перетнула кімнату. Але коли малятко підійшла вже до самої камінної решітки і простягнула ручки, щоб взяти чудовий подарунок з поблискуючого горючого вугілля, вона раптово завмерла, як зачарована. Чоловічок, одягнений в зелений костюмчик і з зеленою шапкою на голові, посміхнувся їй і кілька разів кивнув головою – вона в житті не бачила такої доброзичливої і приємної посмішки. Але, зробивши цей дружній жест, він раптом абсолютно несподівано зник.

Спочатку бідна Віккі мало не розплакалася від образи й розчарування, а потім трохи заспокоїлася, тому що у неї виникло відчуття, що чоловічок все ще десь поруч і налаштований все також дружелюбно. Дівчинка відразу ж полюбила його всім серцем. Вона так нікому про нього і не розповіла, тримала в таємниці від усіх і вважала своїм улюбленим секретом. І тільки подорослішавши, Віккі розповіла про цей випадок декільком близьким друзям. Думаю, на закінчення найкраще буде процитувати слова самої Віккі, якими і вона закінчила свій лист: «У мене і зараз перед очима як живий стоїть цей чоловічок. Я точно знаю, що це був маленький піксі, причому це був хороший піксі, бо він мене порадував».